Сходивши минулого року цим маршрутом, було відмічено, що його можна пройти без бівачного спорядження. Ночувати можна в наперед заброньованих притулках, садибах та базах відпочинку. З розрахунку на це і планувався цей маршрут і спорядження під нього. Ми йшли без наметів, килимків. Лише з легенькими, літніми спальниками, та й ті тільки для однієї ночівлі на господарстві на полонині Борсучина.

Поїзд Київ-Рахів, особисто для мене, є чимось надзвичайним з точки зору добирання в гори. А він був не завжди, можливо, зараз уже не усі це пам'ятають. Спека стоїть пекельна. У нас два купейні місця, і чудо - навіть з робочим кондиціонером.

Для того, щоб піти самому в зимово-весняний похід, треба бути досить відбитим. А от щоб з нього повернутися, треба мати хоч трошки адекватності. Після останнього зимового походу залишилося відчуття незакінченості, бо маршрут ми пройшли менш ніж на третину. І для мене це був своєрідний виклик. Як тільки Франківськ вийшов з червоної зони, і квитки надішли в продаж, я відразу ж купив їх. До виїзду залишався всього тиждень, а за такий час зібрати компанію досить проблематично. Тому, вже не вперше, вирішую йти сам.

Навіть не знаю, з чого почати. Певно з того, що поставлені цілі не були досягнуті. Ми пройшли лише третину від запланованого маршруту. А снігу на верхах випало більше метра. Пересуватися в таких умовах практично неможливо, хоча ми й пробували з усіх сил) Швидкість пересування приблизно п'ятсот метрів за годину. З такими темпами ми далеко не зайшли, і мусили повернутися Виною всьому - лінь: просто полінувався взяти снігоступи, понадіявшись на погоду.

Спробували з'єднати пішки свіжо-прочищеною стежкою Кукул і Чорногору. Зайшли в осінь - і ледь видерлись з лап зими. Отримали море вражень і нового досвіду, перевірили нове спорядження і власні сили. Зрозуміли, що непогода на Чорногорі взимку - то не жарти. Видимість не більше 5-10 метрів, штормовий вітер, сніг і мороз.

Так уже склалось, що в 2020 усе не складається. Якось так планувався і наш з IT-віділом похід)багато факторів були проти нього: перенесення дати, відміна поїздів - але о чудо, ми змогли! Першою проблемою стала транспортна, але її вирішили доволі швидко - розділили учасників походу між машинами - і вйо.

Я знаю, що більшості пофіг на те, як хто провів літо. Але я за собою помітив, що цьогоріч у мене було ще більше активності, всупереч власним прогнозам. Цей похід, безперечно, був важкий, можна навіть сказати трохи трешовий. Проблеми з водою на маршруті, пекельна спека, а найгірше - мошка. Ці малі монстри умудрялися просочуватися в намет через москітну сітку. Ендуро-перегони наприкінці маршруту теж полоскотали нерви. Але я все ж вважаю, що чим важче було в мандрівці, тим веселіше потім згадувати.

Змок, згорів на сонці, трохи подряпаний гілками й кущами, але дуже задоволений. Ось закінчилася моя, уже друга, самостійна мандрівка. У мене немає ніяких забобонів і упереджень щодо цього. Мені подобається відчуття, коли все залежить тільки від тебе. Якщо щось пішло не так, то винний тільки ти, й ніхто більше. Не треба ні під кого підлаштовуватися, щоби зробити привал чи в якому темпі йти. Перекусити, зупинитись, щось сфотографувати.

Уже традиційно наші зимові подорожі в гори починаються з Осмолоди. Цього разу ми мали плани провести три дні в горах, а останнього дня спустися в село і там відпочити, помитися і свіжачком поїхати додому. Але Осмолода - непросте для добирання місце, тому наші пригоди почалися ще раніше. Виїхали з Івано-Франківська, але ожеледь внесла корективи в нашу подорож: замість звичних 40 хвилин до Калуша ми їхали близько двох годин.

Є три вихідні дні, є компанія - чому б не піти на Покрову в гори? Середина осені - веселий час для походів, погода може бути непередбачувана, що ж цього вийшло ?..

Продовжую консервувати емоції та спогади. Змонтував ролик і вирішив цим і обмежитись, звіту не буде. Проходив цим маршрутом вже кілька разів, і це не дуже відрізняється від останньої мандрівки. Тому не бачу сенсу плодити схожі публікації. Від себе лиш скажу, що мандрівка видалась дуже холодною, не типовою для пори. Нам сильно дошкуляв вітер та холод.

Подорож починається з вибору маршруту. Я часто вагаюся: йти старим добре знайомими місцями чи відкривати для себе щось нове. Часу на мандрівку у нас небагато, бажано зручне добирання. Тут якнайкраще підходить хребет Кукул. Це невисокий хребет по сусідству з Чорногірським, що гарантує гарні краєвиди. Старт можна починати з Ворохти або зі станції Вороненко і однойменного села. Ми вибрали друге, чому? - читайте далі.

Я ходжу в гори вже сім років. Минулого літа я подумав, що жодного разу не ходив в похід сам. Як тільки ця думка з’явилася в моїй голові, я вже не міг її позбутися. В мандрівку довелося збиратися спонтанно і швидко. Довго не міг визначитись з маршрутом. Хотілося, водночас і відкрити для себе щось нове і не прогадати з часом джерелами на шляху та кількістю людей на маршруті. Маршрут мав буди досить диким, бо який тоді сенс йти самому? В не буду заперечувати факту, що мені можу бути страшно. Особливо вночі, особливо в наметі і особливо на стоянках без людей. Тому маршрут був прокладений неподалік туристичних притулків. Моя тактика полягала в тому щоб приходити на стоянку ближче до кінця дня, щоб часу вистачило тільки на гігєну і іжу. При цьому добляче втомитися і заснути засвітла.

Я ходжу в гори вже сім років. Минулого літа я подумав, що жодного разу не ходив в похід сам. Як тільки ця думка з’явилася в моїй голові, я вже не міг її позбутися. В мандрівку довелося збиратися спонтанно і швидко. Довго не міг визначитись з маршрутом. Хотілося, водночас і відкрити для себе щось нове і не прогадати з часом джерелами на шляху та кількістю людей на маршруті. Маршрут мав буди досить диким, бо який тоді сенс йти самому? В не буду заперечувати факту, що мені можу бути страшно. Особливо вночі, особливо в наметі і особливо на стоянках без людей. Тому маршрут був прокладений неподалік туристичних притулків. Моя тактика полягала в тому щоб приходити на стоянку ближче до кінця дня, щоб часу вистачило тільки на гігєну і іжу. При цьому добляче втомитися і заснути засвітла.

Ось уже чекає зібраний старенький, потертий 90 літровий рюкзак. Як би я його не прав - він трохи пахне димом. Так, саме пахне. Раніше мені не подобався цей запах, а зараз він мені приємний. Відразу налітає ностальгія. Інколи, довгими зимовими вечорами, на мене нападає апатія. Відчуття остогидлості рутини та моральний тиск наростають до критичної точки. Кохана вирішила зробити мені подарунок, відпустивши мене в гори. Більше того, вона склала мені компанію і не підвела мене, навіть застудившись. Навіть приготування перед мандрівкою приносять задоволення.

Нещодавно в соцмережах стала відомою прикра новина: згоріла хатка під Яйком Ілемським. Невдовзі знайшов підтвердження цьому факту. Аж сльози навернулися. Так багато спогадів, пов’язаних саме з цією хаткою. Вона була маленьким орієнтиром серед відносно диких Західних Горган.

Найкращі рішення приймаються спонтанно. Моя душа явно прагнула вражень, і похід в гори став чудовою ідеєю. Ми мандруємо вже 5 років, а на Говерлу ще ні разу не ходили. Треба було негайно виправляти цю помилку) вирішено - йдемо на Чорногору. Тож речі зібрані, настрій чудовий, і ми в передчутті нових пригод.

Ніколи раніше не задумувався чому мандрівки в гори називаються "Активним відпочинком". Цього я відчув це на своїй шкурі повністю. Зараз знаходячись в теплі і комфорті я радий що скоро опинюся вдома. Але вже через тиждень-другий в мене знову буде ностальгія. І якщо в мене буде вибір, між сидіти вдома в комфорті, чи вибратися в дикі місця я, скоріш за, все виберу друге...

Щоб нічого не забути коли збираєшся, найкраще використовувати список. Тут я розкажу які речі треба брати, і як скаласти такий список. Починав я з от такого простого списку зробленого у "ворді" Потім я зробив веб версію цього ж списку. Так зручніше ділитися ним з кимось. Також непоганий сервіс Wunderlist, задопомогою якого можна створювати списки. Є веб версія Додаток для смартфонів Можливо створювати папки списків Робити дублі Зручно ділитись: За ім’ям або Електронною поштою Вислати на Електронну пошту Друк Робити дублі . Але найбільше мені сподобався ось цей сайт: GearGrams.Тут можна не просто створити список.

Довгенько я не міг знайти собі компанію для походу на різдвяно-новорічні свята. Йти з незнайомим людьми не хотілося. А напарник - він тут, під боком. Лише якось один раз я брав тата в гори. Але то не була мандрівка, це була акція з ремонту будиночку. Коли сказав - той зрадів, як мале дитя. Щоб не перевантажувати тата довелося скоротити маршрут. Високо в гори ми не піднімались. Тож наша мандрівка більш схожа на прогулянку, ніж на похід.

За вікном золота осінь. Давненько ми з малою не ходили разом в гори. Поки є можливість, вирішили, що треба вирватись з тісних офісів в такі дикі і одночасно затишні Карпати. Хоч на кілька деньків звалити з метушливої цивілізації. Вийти з зони комфорту - відчути, що ти живий. Почати цінувати те, що маєш, та отримувати задоволення від простих речей.

Аж не віриться, що не так далеко, лише одна ніч на поїзді відділяє розпечений мегаполіс від прохолодної свіжості гір. І от ми ті щасливчики, які мають на нього квитки і вже завтра будуть в горах. Як завжди, поки говориться, хоче їхати купа людей, але коли вже треба брати квитки, - все вже не так просто. Нас лише двоє, цього разу зі мною згодився піти мій співробітник Женя. Стартова точка - село Осмолода, кінцева - с.Бистриця. Почитавши форуми та путівники, зрозумів, що маршрут йдеться за 3-5 днів. Для себе вирішив не бігти і пройти маршрут спокійно за 5 днів, попутно фотографуючи та знімаючи відео.

Ця мандрівка була для мене дуже довгоочікуваною. В горах я не був давно, вже починалася ломка. В якості напарника зі мною погодився піти мій співробітник та друг: Сергій. Як тільки ми прибули в Осмолоду, всі халепи та негаразди опинилися позаду. Сонце, мороз, та трошки снігу. Видимість хороша. Мені цього разу Осмолода була схожа на Український Твін Пікс.

Два папірці лежать на поличці і дражнять мою уяву. Це квитки на поїзд "Київ-Рахів". 18 годин в дорозі та 839 кілометрів по рейках. Вже не можу втриматись, щоб втекти з розжареного мегаполісу в мої улюблені Карпати. Цього разу я хочу пройти Мармароси, так звані "Гуцульські Альпи" та захопити трохи Чорногори.

Як завжди, не міг дочекатися цього походу. Прогноз погоди на час подорожі не радував. Всі обіцяли дощ та грози. Але ж ми всі добре знаємо, що цим прогнозам не варто сильно довіряти. Зі мною згодились іти мої добрі і вже перевірені в походах друзі: Василь та Віталік

Додано відео Як смола тягнуться останні дні останнього робочого тижня. Все тому, що вже чекають білети, і вже готова продуктова розкладка на тиждень. І от вирішальний день - традиційна метушня. Рюкзак запакований і зважений ще зі вчора, всі речі звірені зі списком.

Так як я і моя тоді ще дівчина, нині дружина, дуже любимо гори, ми вирішили, що класною ідеєю було б провести медовий місяць в горах. Ну як місяць, в розпорядженні ми мали лише два тижні. Тому старались їх використати по максимуму.

В Карпатах за останні роки дуже стрімко розвивається  інфраструктура пішого туризму. Промарковано  та розчищено багато кілометрів стежок, видано актуальні та якісні нові карти, відремонтовано багато туристичних притулків. Все це в більшості випадків виконало Туристичне товариство «Карпатські стежки». Так само, 28-30 червня 2014 року,  товариство  запланувало провести акцію з ремонту мисливського будинку під г. Буштул.

А з чим у вас асоціюється травень? З пробудженням природи? З городніми роботами? З Днем солідарності трудящих і довгоочікуваними вихідними? – ооо, це воно)) і хоч свято совкове, але багато-багато людей любить вибиратись саме в ці дні в гори. Як зробили й ми).

Люблю мандрувати горами восени, все таке врівноважене, спокійне. І цього разу Горгани знову показали нам теплу сонячну погоду, хоча ще тиждень тому падав сніг. Дух затишних горганських гір відчувався вже на початку шляху. Щось є особливе та притягаюче в в цих таємничих вкритих лісами горах, тут відчуваєш затишок, і дружелюбність природи, і в той же час, якусь містичну суворість цих місць.

  Кожен похід в гори – то маленьке свято. Хоча, чи маленьке)) Кожного разу бачиш щось нове – і відкриваєш нове в собі, пізнаєш свої сильні і слабкі сторони, народжуєшся по-новому… і радієш, і відпочиваєш, і мрієш) Так було і з нашим серпневим походом в Мармароси...

хр. Аршиця, о. Аршиця о. Росохан, Гуртожиток лісорубів, г. Молода, пол. Солотвинка. гг. Сиваня Лолинська, Укерня, Поганець, Яйко Ілемське. День перший Наша компанія з 4х чоловік (3 хлопці і одна дівчина) почала свою мандрівку о 12-тій годині з села Мислівка.

г. Яйко Ілемське, г. Горган Ілемський, хр. Аршиця, о. Росохан; 5 днів 4 ночі Похід почав плануватися дуже давно, як і зазвичай буває з походами. В наш пішло менше людей, ніж мало, та ті, хто й не збирався )

Бувши до того в горах лише раз, я вже тоді розумів, що то моє, що то серйозно, і надовго. Напевно всі, хто побував в горах вперше, хочуть цим поділитися, і я не є винятком. Моєму братові теж стало цікаво, що ж воно таке ? Ну і не довго вагаючись, я запропонував піти в похід.

Одвічне питання. Багато хто не розуміє, чому саме людям подобається ходити в гори, але не розуміють в основному ті, хто ні разу не ходив. Гори чимось схожі на наркотик. Кожен раз ти чекаєш наступний похід, немов свято, лічиш дні, складаєш плани, робиш списки речей і спорядження, читаєш звіти тих, хто ходив раніше, дивишся матеріали і стараєшся оживити їх в своїй уяві. Навіть сам процес підготовки є чимось веселим і притягуючим. Але все ж, чому люди туди прагнуть ?