День 0

Уже традиційно наші зимові подорожі в гори починаються з Осмолоди. Цього разу ми мали плани провести три дні в горах, а останнього дня спустися в село і там відпочити, помитися і свіжачком поїхати додому. Але Осмолода - непросте для добирання місце, тому наші пригоди почалися ще раніше. Виїхали з Івано-Франківська, але ожеледь внесла корективи в нашу подорож: замість звичних 40 хвилин до Калуша ми їхали близько двох годин.

І хоч ми всеодно встигали на маршрутку, вона не вийшла на маршрут. Пригоди продовжуються, ось нас підбирає іще один таксист, і ми уже у Рожнятові. Звідси, ніби уже і домовившись за кругленьку суму з іншим перевізником, їдемо в Осмолоду. Дорога слизька, і водій в якийсь момент просто зупиняється і не хоче їхати далі. Варіанти два - вертатися назад, або йти далі пішки 13 кілометрів.

Повертатися немає ні найменшого бажання, рушаємо пішки до села. Йти важко, дме пронизливий холодний вітер, падає дрібний дощ, під ногами лід. Транспорт майже не їздить, за 4 години проїхало максимум 2-3 автівки. Нам треба пройти через 2 села, людей майже не видно, магазини закриті. Таксист пояснював, що сьогодні свято, і ніхто не працює.

Але на наш подив один магазин все ж працював, більше того, тут навіть робили чай. В приміщенні місця було мало, але надворі була досить затишна альтанка, де ми випили наш чай. Трохи зігрівшись, ми зміцніли духом і продовжили наш шлях.

Я розумів, що в селі ми опинимося після обіду, і сил у нас буде не багато. Тому наш підйом в гори сьогодні був під великим питанням.

Дорогою зайшли в готель "Вільні вітри". І тут же зупинились, бо сил йти не було. Хотіли поваритися в чані, але ціна кусається, притому, що в чан поміститься не більше двох людей. Ресторан тут непоганий, ціни помірні, порції великі. Після дня поневірянь, холоду та дощу ми потрапили в тепло, наїлися і отримали ванну. Наші плани перевернулися з ніг на голову, і тепер ми не мали запасного дня, ми мали прямо з гір прийти на маршрутку.

День 1

Прокинулися ми досить рано, о сьомій ранку, швиденько поснідали, випили кави і рушили в дорогу. Погода була чудовою, світись сонце, в небі лиш кілька легеньких білих хмаринок,вітру майже немає. Ми досить легко пройшли "рівну" частину маршруту. Йти було не важко, майже весь час під боком текла річка. І ми могли в будь який момент напитися свіжої води. З нашого останнього походу, я узяв на замітку у Ярика розчинні вітаміни, що додаються у воду. Маю сказати, це круто: випити холодного газованого напою в поході. Але коли почався підйом, я почав йти поганенько. Роки буття офісного планктону дають про себе знати. Я ледь повз вгору, я дійсно зараз не в найкращій формі( Я тут думав про різні легкоходні штуки, для зменшення ваги спорядження і прикинув собі, що найбільше зайвої ваги я несу безпосередньо на собі. Я думаю, значно дешевше було б скинути самому кілька кілограмів, а не витрачати страшні гроші на незначні апгрейди спорядження. Незважаючи на складнощі, ми таки дійшли до притулку на полонині Плісце. Це досить новий притулок, збудований у 2005 році на місці старого. Це був перший Український туристичний притулок. В будиночку нікого не було, але з часом почали приходити ще мандрівники. Ми обживали будиночок, зайнялися готуванням їжі, збирали дрова. Я лазив з фотоапаратом і старався щось зняти. Взимку рано смеркає. В будиночку ми повісили гірлянди на батарейках, вечори зараз довгі. Спробуйте, несучи не так багато зайвої ваги, ви відчуєте набагато більше комфорту та затишку. Пили чай, говорили, жартували, сміялися. Травили байки, обговорювати плани на завтра, куди завтра йти, що робити. Коли стало геть темно, зійшов місяць. Почали з'являтися перші зорі на небі. Час йти ловити світло. Я Поставив камеру на штатив і пробув щось сфотографувати. Світла не було багато, але щось таки вдалося зняти. Лягаємо спати, а вставати завтра рано, хотілося б не дуже пізно вийти на маршрут.

День 2

Погода багато вирішила за нас. Йти у високогір'я не було сенсу, усе затягнуло туманом і снігом. Ми приймаємо авантюрне рішення розвідати дорогу траверсом Паренків до полонини Явори. І так, після недовгих зборів, ми рушаємо в дорогу. На відкритій місцевості йти важкувато. Тут і снігу побільше, і стежку видно гірше. Але зайшовши до лісу, йти стає легше навіть приємно. Я уже не раз говорив, що обожнюю Горганські траверси. Мені не треба вершин, просто дайте пройтися цими райштоками. Я уже не раз говорив, що обожнюю Горганські траверси. Мені не треба вершин, просто дайте пройтися цими райштоками. Траверс в дуже гарному стані, широкий, рівний, майже без завалів дерев. Через якийсь ми помітили стежку вбік від траверсу, це і має бути шлях до будиночку. Стежка без великих перепадів висот, йти нею не цікаво. Це приємне відчуття: йти стежкою і не знати що буде далі. Тут ліс порідшав і ми побачили силуети хатки. Ми вийшли на простору полонину, тут на узліссі у найвищій точці стоїть будиночок. А серед полонини росуть два старі явори, які ніби доповнюють один одного. Будиночок виявився порожнім, всередині було чистенько і невеличкий запас дров. Пічка в хатці дуже потужна, це просто якийсь ядерний реактор: площа, що віддає тепло, збільшена в кілька разів. Вже за кілька хвилин в кімнатці стає тепло і затишно. Якщо правильно зрозумів поряд з будиночком джерела немає, джерело досить далеко, судячи з записів у журналі. Якщо я помиляюся, можете поправити мене в коментарях. Але це ж зима! Кругом купа снігу, тому ми без проблем топили сніг і користувалися талою водою. З полонини відкриваються гарні краєвиди на сусідні хребти. Поки ми займалися мандрівним побутом, пустився сильний снігопад. Видимість упала, але стало дуже тихо, я уже навіть не пам'ятаю, коли я був у такій тиші. Ми смачно повечеряли, випили каву на ганочку. Сьогодні треба було дуже рано лягти спати. Щоб завтра вийти вдосвіта. І встигнути на ранковий рейс з Осмолоди.

День 3

Будильник був заведений на третю ранку, КАААРЛ!!! Очікувати, що ми прокинемось бодрячком, було б дивно. Але кава та ситний сніданок додали нам життєвих сил, і ми не без пригод зібравшись (я розлив талу воду, заготовану зі вчора). І ось ми уже прощаємося з будиночком, що дав нам притулок, і йдемо в ніч. Сліди, що імовірно спускалися до Піскавського лісництва, попри мої переживання не замело снігом. І це було добре, бо снігу було багато. Я не певен, що ми б знайшли ту стежку вночі. Уже через хвилин сорок ми були на широкій рівній дорозі, що вела нас повз Піскавське та Мшанске лісництва до Осмолоди. Місяць освітлював дорогу так, що можна було йти без ліхтариків. Час від часу підіймаючи очі, я бачив схили ближніх гір та смереки, вночі від такого аж дух перехоплює. Я взагалі не є фанатом нічних переходів, але це було щось особливе. На мою думку, цей відрізок маршруту є куди цікавішим саме вночі. Часу, щоб нормально сфотографувати зі штатива, у мене не було, ми поспішали на автобус. Тому фото досить шумні і можливо трохи змазані. Але загалом, можливостями камери я задоволений: при такому освітленні зняти фото, а іноді ще й відео. Був навіть момент коли ми трохи блуканули, в одному місці дорога мала розгалуження і ми пішли хибним шляхом. В оману нас ввели сліди авто, але потім, судячи по слідах, водій теж не туди поїхав і розвернувся. Ми втратили кілька хвилин. Часу у нас і так було обмаль, тому ми ще пришвидшитись. Ось уже верхівки гір засяли і небо теж стало світлішим. На зміну місяцю, що освітрював нам шлях пришло сонце. Пейзажі були гарні, але магія потрошку зникала, чи то ми уже втомилися. Все ж п'яту годину на ногах уже. Ступні не витримують такого темпу і болять. Але очі бачать уже знайомі нам орієнтири, і ми розуміємо, що вже недалеко, це додає сил та енергії. В село ми прийшли близько десятої, в запасі у нас ще лишалося хвилин 20-30. Ми сподівались скористатися цим, і забігти в магазин. Але була неділя, і обидва магазини, що були в селі - закриті. Ось уже їде наш транспорт, це добре. Бо на цьому етапі пригод уже не хотілося б.

Хто усі ці люди?

Висновки

Неочікувано, похід який почався з не дуже приємних пригод, коли усе перевернулося з ніг на голову - вийшов до біса цікавим і веселим. Можливо, ми десь трохи і втратили в комфорті, але як показує практика, не варто боятися труднощів, або зміни планів, це може бути навіть на краще.

По спорядженню, звісно хотілося б покращити та полегшити деяке своє спорядження, але я думаю, що в першу чергу мені варто попрацювати над власною фізичною підготовкою та вагою.

Фототехніка. Варто переосмислити свої погляди на вибір фототехніки в похід. До тушки в мене претензій немає, її вага і так на рівні пластикової любительської кропдзеркалки. Треба зменшувати і кількість, і вагу об'єктивів. Попри усю мою любов до фіксів, я розумію, що ненавиджу міняти об'єктиви в поході. А ще мій новенький двокілограмовий штатив мене не тішить, я не впевнений, що готовий носити 2 кілограми металу задля кількох кадрів. Треба шукати щось легше. П'ять кілограмів фототехніки - це нездорово, ой як нездорово.

Відео

Цього разу, ролик змонтувався досить швидко. Не хотілося тягнути до весни, матеріал був цікавий. Цього разу звук писався зовнішнім мікрофоном, Rode videomic. А ви відчули ви різницю, чи ні? Щоб не пропустити нові відео та публікації ПІДПИСУЙТЕСЬ на мій канал.

P.S.

Мені цікаво, які емоції викликає мій контент, як ви його сприймаєте, що вам сподобалось чи ні.Коментуйте, питайте, не соромтесь.

Дякую за увагу!