Ніколи раніше не задумувався чому мандрівки в гори називаються "Активним відпочинком". Цього я відчув це на своїй шкурі повністю. Зараз знаходячись в теплі і комфорті я радий що скоро опинюся вдома. Але вже через тиждень-другий в мене знову буде ностальгія. І якщо в мене буде вибір, між сидіти вдома в комфорті, чи вибратися в дикі місця я, скоріш за, все виберу друге...

І так поїхали. Запланована нитка маршруту:

1. День 1
2. с.Мислівка
3. г.Малий Пустошак
4. г.Великий Пустошак
5. пол.Німецька


6. День 2
7. г.Горган Ілемський
8. траверс хр.Аршиця
9. о.Аршиця
10. о.Росохан


11. День 3
12. с.Осмолода


13. День 4
14. притулок під г.Висока
15. г.Висока
16. хр.Ігровець
17. пол.Боревка


18. День 5
19. г.Сивуля
20. пол.Рущина


21. День 6
22. пол.Боярин
23. с.Бистриця

Йти спочатку я мав один. Але згадав, що Сашко просив сказати, коли я збиратимусь в гори. І я сказав, - от нас уже двоє.

День 1

Доїхали поїздом до Івано-Франківська, звідти автобус в м.Долина. В Долині ми домовились з таксистом, і той відвіз нас у Мислівку. Тут ми вмилися і підкріпилися на березі річки Свіча.

Переходимо місток через річку і прямуємо жовтою маркою. Майже відразу нас чекає пристойний набір висоти. І на одній з вирубок ми бачимо поодинокі, загублені серед схилів гір, хатки села Мислівка. Лісом в'ється серпантин стежки. Не просто лісом, а справжнім, автентичним горганським лісом. З усім, що треба: деревами, каменями, мохами, завалами зі старих дерев та сухостоєм. Чомусь більшість мандрівників любить в горах саме вершини. А мені чомусь більш до вподоби саме ці праліси та старі райштоки, прокладені ними. Вже біля верхів Пустошаків нас трошки намочило дощиком. Але ми героїчно дійшли до полонини Німецька. Першим ділом взялися готувати вечерю, цього разу я тестував вітчизняний продукт торгової марки "Харчі". Без вагань тверда четвірка за смак страв і п’ятірки за розмір порцій, і зручність, і легкість. Табір ми розбили в лісі біля струмка. Було вітряно та іноді йшов дощ, тому ми вирішили, що в лісі буде затишніше. Тут дійсно було затишніше. Вночі взагалі розвиднилось, і на небі стало видно зірки. Вмилися, і полягали спати.

День 2

Ранок другого дня почався добре. Хоч на світанку була гроза, зараз світило сонце і дув вітерець, і це було нам на руку. Ми швиденько підсушили тент намету та взуття. Далі я не визначився, підемо ми на г. Горган Ілемський, чи зріжемо траверсом і зайдемо до озера Верхове (воно ж о. Забуте). Але, вкінці кінців, ми не знайшли тої стежки і почали підйом з полонини на Горган Ілемський. З гори відкривались вражаючі панорами. Спускаємося чорним маркуванням, проходимо кам’яне поле. Звідси добре видно г.Яйко Ілемське. Восени ми були тут з дружиною і ходили саме до нього. Пройшли ще трохи, після чого стали частішати звалені дерева, що перекривали стежку. Тут в Горганах наявність стежки просто необхідність. Пересуватись поза стежкою дуже важко і малопродуктивно. Пройшовши ще трохи, ми побачили той же вітролом. Пройти тут було просто не реально. Треба обходити. Щоб не пропустити траверс хребта Аршиця (що прилягає зліва, якщо спускатися),ми обходимо зліва. Чесно кажучи, ми добряче втомилися, поки обходили вітролом диким лісом. На це у нас пішло близько години. Це я боявся пропустити траверс. Але ми знайшли потічок. І вже йшовши понад струмком, ми наткнулися на довгоочікуваний траверс. Ми видихнули з полегшенням. Дуже цивільний, широкий, серед дикого пралісу з його мохами і деревами. Промаркований жовтим маркування. Ширина райштока коливається від одного метра до півтора. Йти ним одне задоволення. Лиш час від часу зустрічаються повалені дерева. Ще часто-густо стежку пронизують струммки, яких на Аршиці чимало. Тому проблем з водою у нас не було. Дуже приємно було час від часу вмиватися студеною, кришталево-чистою водою. Йти далі стає легше, ніби перезавантажився:) В планах було зайти до озера Аршиця. Ніяких офіційних видимих орієнтирів на шляху немає. Тож найпростіший спосіб зорієнтуватись - рахувати струмки. Озеро знаходиться вверх за четвертим струмком від Горгану Ілеського. Але будьте уважні та обережні: деякі з струмків можуть пересихати. Так ми дійшли до озера. На мій подив, воно було майже повним. Зазвичай до середини літа воно сильно пересихає, і стає більш схоже на калюжу. Довго тут не затримувались, бо біля озера просто рій комарів. Ті нас ще довго гнали вниз і переслідували траверсом. Ми йшли, стежка змінювала свій вигляд. То ми йшли серед м’яких мохів, то стежка ставала кам’яною. Інколи крізь дерева пробивались промені сонця. А інколи ми завертали за гору, і тоді ставало геть темно. Пора йти далі, а сонце вже сідає за обрій. Ми хотіли спуститися до гуртожитку лісорубів, але бачимо, що аби ще дійшли до озера Росохан. В дорозі ми вже майже 9 годин, ноги ледве йдуть. Багато сили забрало блукання під Горганом Ілемським. Проходимо кілька вирубок. Хоч і з них відкриваються гарні краєвиди,все ж ті трохи псують настрій. Важко уявити, що такі дикі, первоздані місця зникають. Коли ми дійшли до спуску до озера Росохан, вже смеркалось. Я не був тут кілька років, за цей час стежка дуже сильно заросла. Пробиратися крізь такі хащі майже у темряві - те ще задоволення. Але ось уже око бачить якісь відблиски. Ми прийшли - це озеро Росохан. Намет ставили недалеко від озера, на більш-менш рівній поверхні. Дров тут малувато, все визбирано, та ще й ранковий дощ все намочив. Були дуже раді що мали газовий пальник. Ночуємо тут. Все стандартно: вечеря, душ, сон...

День 3

Поставили будильник, щоб встати раніше. Вчора ми прийшли до озера, коли вже було зовсім темно. Тому зараз ми мали змогу роздивитись його краще. Озеро має оманливу глибину, я вже колись писав про це. На вигляд тут близько метра глибини. Насправді метрів 3-4. Зверніть увагу на кут берега, а потім на дно озера. Вже два дні ми не бачили жодної людини, спустившись до закинутого гуртожитку лісорубів, ми побачили ягідників та грибників. Сьогодні нам лиш треба дійти до с.Осмолода по рівній дорозі. По при річки Мшана та Молода. Якихось чотири години - і ми в Осмолоді. Хотіли добре відпочити перед завтрашнім підйомом на г.Висока. Зупинились ми в "Трикутнику" - це таке місце біля Осмолоди з альтанками. Тут і поставили свій намет. На наш подив, тут було багато людей. Я подзвонив брату (в Осмолоді ловить зв’язок). Брат сказав що сьогодні свято Петра і Павла. Он воно що, тоді все стає на свої місця, і такий ажіотаж з боку відпочиваючих цілком зрозумілий. Ми докупили трошки батончиків в місцевому магазинчику. Попри не дуже презентабельний вигляд, маленький магазинчик мав доволі обширний асортимент. Наше співіснуванням було куже комічним і не зовсім комфортним. Спершу ми насолоджувались дуже навіть непоганим виконанням українських народних пісень, потім почалися різні шлягери типу червоної рути. Коли вже й ті закінчилися, ми насолоджувались "Клеопатра-Афродіта" від Пилипа Бедросовича. До нас підійшов добряче випивший дядько, пузатий, вусатий, з чималим хрестом на грудях. Запитав, звідкіля ми. Після чого запропонував нам: давайте робити якийсь бізнес! Ми ввічливо поморозились. Коли в компанії закінчився алкоголь, закуска і пісні, вони якось роз’їхалися. Що цікаво, водії теж були п’яні. Наш спокій тривав недовго. Невдовзі приїхала нова компанія. Цього разу хлопці та дівчата молодше. Але коли заграла музика... ми зрозуміли: все погано. Російська попса 80-х, шансон, вуха пухнуть від такого. Довелося слухати це, поки не стемніло і компанія не роз'їхалась. Наші вуха залишили в спокої. В селі до нас прив’язалися кілька цуценят, хоча ми їх навіть не годували. Один навіть хотів заночувати у тамбурі намету.

День 4

Прокинулись ми рано. Сьогодні ми маємо багато пройти і набрати чималу висоту. Настрій бойовий. Ми зібрані, переходимо підвісний місток через р.Лімниця. Виглядає він стрьомно, деякі дошки відсутні. А ще за нами пішли песики. Спершу вони стояли і боялися іти. Але потім якимось дивом набралися хоробрості і перейшли на інший берег. Підйом на гору стежкою що в'ється серпантином. Йдеться без напрягів і навіть з задоволенням. Йдемо червоною маркою в напрямку г.Висока.Це Східно-Карпатський туристичний шлях. А тим часом за нами шпигують. Цуцики, яких ми не запрошували йти з нами, тихенько йдуть слідом. Згодом рельєф змінюється, і ми йдемо по стежці майже без набору висоти. Так ми йдемо, поки не бачимо будиночок. Зупиняємось, ак як це останнє місце, де є вода до перевалу Боревка. В притулку зустріли парочку мандрівників з Запоріжжя. Зупиняємося тут пообідати. Паста з м’ясом дуже добре смакує, "Харчі" не підвели. Гарний будиночок, але нам для того, щоб вкластися в графік треба йти далі. І ми йдемо, Сашко тримається бодрячком. Потрошку виходимо з зони лісу і заходимо в жереп, він ще альпійська сосна, він же "альпійка". Цьогоріч в Карпатах дуже волого. Таке відчуття, що мандруєш крізь джунглі. Невдовзі ми вже на хребті Ігровець, звідси можна розгледіти дах будиночку, де ми пообідали. З півночі дме холодний вологий вітер. Він несе густий білий туман. Іноді видимість не перевищує і п'яти метрів, і ми змушені йти в "молоці". Так ми йшли хребром, поки не побачили в далині дві Сивулі, Велику (справа) і Малу (зліва). Тепер нам необхідно скинути близько 500 метрів до перевалу Боревка. Енергія ще є, а от вітер з дощем нас добряче потріпав. У нас мокрі ноги і ми трохи простили. Спустившись до перевалу, перше на що ми звернули увагу, були коні! Я не зовсім розумію, як власники потім їх знаходять. Вирішили зупинитись там, де і минулого разу. Трохи нижче від стежки, мені подобається це місце. У випадку дощу розлога смерека може трошки прикрити вас і ваші речі від дощу. Ми повечеряли, Сашко виглядав і почувався хворим. Зробив йому міцного чаю з ромашки, м'яти, імбиру та лимону. Вирішили, що йому сьогодні краще не ризикувати і не митися. А на дворі якраз дув сильний вітер. Хай йде і вгрівається в спальнику. Сашко пішов спати, хоч на вулиці ще не було геть темно. В той час я збирав наші пожитки і приймав водні процедури. До струмка тут не далеко, десь метрів 50. Але йти до нього треба вологою болотистою місцевістю. Ступаєш на мох і опиняєшся по щиколотки у воді. Вона холодна, але зовсім чиста. Поки я збирав табір та ховав речі до намету, коні вже зазіхали на нашу територію. Чесно кажучи, я переживав щоб вони не потопталися по нашому намету. Тому я довбав їх спалахом камери, як тільки ті підходили занадто близько. Лягаючи спати, я добряче переживав за Сашка. Якщо зранку той встане з температурою, йти далі не можна! Але навіть якщо він встане здоровий, але погода буде дощова або холодна, йти на Сивулю теж не бажано. Тож велика ймовірність, що нам завтра доведеться спускатись, так і не завершивши маршрут повністю. Я вже прораховував шляхи для відступу. А їх було два: с. Осмолода та с. Стара Гута. По відстані на вказівниках вони були практично рівнозначні. Але я схилявся до Осмолоди. Бо в Гуті ні разу не був, а про Осмолоду я, принаймні, знав як і коли туди ходить транспорт.

День 5

Перше, що запитав у напарника, коли той прокинувся, чи він нормально себе почуває. На диво, він сказав, що почувається добре. А ще погода була гарна, що мене теж здивувало. Світило сонечко і дув легенький вітерець. Значить, боги гір на нашому боці, і нам слід продовжувати своє паломництво:) Тож ми зібрали свої пожитки та рушили в путь. Цікавий факт! Як би ми не старалися, ми ніколи не встигали зібратися швидше, ніж дві з половиною години. Найбільше часу займала сушка зовнішнього тенту намету. І вже від цього ми залежали. Можна було б забити і йти так, але якось совість не дозволяла. Ми рушили, поповнили запаси води у джерелі на маршруті. Це важливо. Бо наступні 4-6 годин не буде води! Крокуємо традиційним, але досить витоптаним, схожим на бруківку траверсом. Потім стежка повертає проктично на 180 градусів, і ми починаємо набір висоти. Так ми виходимо на гору Боревка, а потім на гору Лопушна. Вони служать так званим трампліном для підйому на Сивулю. Висота тут практично завжди набирається, є кілька спусків, але на фоні підйому вони практично непомітні. Перепочиваємо на г.Лопушна, на задньому плані велика Сивуля. Напарник тримається бодрячком, чи то його навколишні пейзажі надихають. По дорозі на Сивулю ми наткнулися на оборонні укріплення. Я не знайшов в мережі якоїсь чіткої структурованої інформації про них. Якщо вам щось відомо, напишіть в коментарях! Стрімкий підйом на гору Сивуля. Вершина просто захоплююча, звідси видно дуже багато. Гора має стрімкі схили, виникає враження, що ти в якійсь фортеці. На вершині ми зустріли групу мандрівників з Києва. Ті йшли з маленькими рюкзаками і пройшли за день те, що ми йшли два дні. Хлопці пішли на Малу Сивулю. А ми вирішили обійти її траверсом. Минулого разу я вже був там, і вона не така цікава, як Велика Сивуля. Плюс обходу траверсом ще й в тому, що не доведеться спускатися крізь жереп. Бо стежка давненько не прорізалася. От ми вже на полонині Рущина. Трава тут, ніби газон. Це корови та коні постаралися. На полонині є струмок і кілька джерел. З водою проблем тут немає. А от дрова тут усі визбирані. Людей тут відчутно більше, ніж в попередніх Західних Горганах. Тож газовий пальник нас добряче виручав. Ввечері займаємося стандартними табірними клопотами. Лягаємо спати.

День 6

До с.Бистриця йти 15 кілометрів, якщо вірити вказівнику. Встаємо на світанку, стараємось зібратись якомога швидше, але виходить, як завжди. Одне з цікавих місць, які варто відвідати: урочище Пекло. Це досить атмосферна місцина. Знаходиться в 10хв ходьби від полонини Рущина. Покищо йти одне задоволення. Поступове скидання висоти. Відкриті гарні краєвиди. По дорозі можна навіть можна напитися з гуцульського водопроводу. І от ми виходимо до полонини Боярин. Тут дуже гарно, мені ця місцина нагадує Альпи. Відразу в голові картинка з реклами шоколаду "Мілка". Знову зустрічаємо групу з Києва. Ті обганяють нас і зникають за обрієм. На полонині легко втратити стежку. Ми тільки з третього разу зрозуміли, куди саме нам треба йти. Дорога місцями дуже розмита, раніше тут, певно, щось могло їздити. Небо над головами хмурилось. Ми були в своєрідному котлі. Коли гримнув грім, ми зрозуміли, що сухими з води в даній ситуації ми не вийдемо. Небо ніби прорвало. Почалася злива, а потім ще й град. Нам пощастило, що ми були недалечко від якогось гуцульського господарства. Ми сховалися під стріхою хатини. Щоб не втрачати час, ми трошки перекусили. Незабаром дощ стих, а гори почали парувати. Дуже люблю це явище в горах. Фото не передають той об’єм, що бачиш вживу. Можна йти далі. Що цікаво, з шести днів мандрівки п’ять було дощовими. Але ми умудрялися якось уникати їх. І вони зовсім не підпсували нам враження від подорожі. Люд тут живе бідно, не всі, але певно більшість. Чим далі в ліс, тим більше дров. А тут навпаки: чим ближче до цИЛІВІЗАЦІЇ, тим більше видно, як вирубуються карпатські ліси. Так ми зайшли в Бистрицю, село досить велике. Ми майже годину йшли ним, поки не дійшли до "центру". Саме так місцеві і називають ось це місце. В магазині ми дізналися розклад руху транспорту на Надвірну. А потім лишилось лиш дочекатися маршрутки... Їхати з комфортом виходить рідко. Не вийшло і цього разу. Маршрутка мало того, що повна під зав’язку. Найвеселіше те, що десь в дні є дірки, і під час руху незгорілі гази потрапляють в салон. Такий собі карпатський Газенваген:). З Надвірної до Івано-Франківська їхали теж маршруткою. Цого разу більш-менш комфортно. Але коли заїхали до Франківська, побачили, що тут ремонтують дороги. Все б нічого, якби не об’їзд. А об’їзд був такими дорогами! Через різні промзони, та й дорогою то назвати важко. Але ось ми вже витримали усі випробування, що чекають карпатського мандрівника. Навіть незважаючи на дрібний дискомфорт та інші труднощі, я вважаю, що мандрівка вдалася. І ось ми сидимо за чашкою чаю в привокзальній столовці і згадуємо цікаві моменти, ділимось враженнями, дивимось відзнятий матеріал. На диво це напевно найбільш вдалий мій досвід походу. Я не лінувався зайвий раз дістати камеру або змінити об’єктив. І тепер маю гарний щільний без дірок матеріал. А ще мій напарник та я не лінувалися йти і гарно пережили усі випробування. Пощастило з усім: гарно співпав транспорт, добре розрахована харчова розкладка, і навіть дощ, стислий графік і чималий маршрут гарно поєдналися воєдино. Щоб не пропустити нові відео та публікації ПІДПИСУЙТЕСЬ на мій канал.