В Карпатах за останні роки дуже стрімко розвивається інфраструктура пішого туризму. Промарковано та розчищено багато кілометрів стежок, видано актуальні та якісні нові карти, відремонтовано багато туристичних притулків. Все це в більшості випадків виконало Туристичне товариство «Карпатські стежки». Так само, 28-30 червня 2014 року, товариство запланувало провести акцію з ремонту мисливського будинку під г. Буштул.
Тож я з татом та братом вирішили приєднатися до доброї справи, і допомогти в ремонті та транспортуванні матеріалів. Вже ближче до акції брат не зміг поїхати, відповідно відпадала можливість їхати своїм авто. Ми з татом не розгубились і взяли білети на поїзд. приїхати в с. Осмолоду ми мали за день.
По прибутті в Осмолоду нас радо зустріли та запропонували розмістится в наметовому містечку Віктор Худяк (гірський рятувальник та член стежок). Так як ми прибули раніше від усіх, і мали цілий день в запасі - ми вирішили сходити до озера Росохан, що розташоване на хребті Аршиця.
Лишивши всі речі в таборі, взяли лиш воду, декілька батончиків та ліхтарики, і рушили до озера. Тато вперше був в горах, його захопленню не було меж.
Швидким темпом ми дійшли до підйому до озера. Стежка повертала перед закинутим гуртожитком лісорубів, який виявився не такий вже й закинутий. На дверях однієї з кімнат висів замок, а поряд з будинком стояв великий вантажний причіп з вуликами. Очевидно, пасічники вивезли своїх бджіл для збору запашного карпатського меду.
Ще хвилин 20 - і ми біля озера, воно суттєво обміліло. Напевно, літо тут було посушливим. Незважаючи на це, воно все одно було дуже гарним, і вода в ньому була кришталево чистою та холодною.
Дорога назад зайняла в нас більше часу, ніж сюди, втома давалася взнаки. Тож в табір ми повернулися, коли вже геть смеркалося. Тут вже були новоприбулі учасники, які доїхали своїм ходом, тож вечір був веселим. Травили туристичні байки, спілкувались, вечеряли. Приємна втома обіцяла гарний сон..
Наступного дня ближче до обіду приїхав автобус з рештою учасників. Ой і багато ж нас було, вийшло порядку 43 чоловік! Під’їхати ближче до будинку ми мали на ГАЗ 66, як кажуть в тісноті та не в обіді. Їхати було весело: години 2 їхали лісовозною дорогою з глибокими прірвами по сторонах. Згодом дорога йшла просто по річці, але наш "газік" безстрашно віз нас бездоріжжям ще з годину.
Ще з нами було кілька автівок, джип, який тримався до кінця, та волга, яку лишили раніше.
Приїхали, далі вгору треба йти на своїх двох. Всі повилазили з кузова, позакидали рюкзаки за спину і взялися штурмувати гору. Через годинку ми були на невеличкій полонині, куди не так давно трельовщик вивіз кілька кубів дошок, бляху та інші матеріали. Ці матеріали ми мали нести вручну. Ми незчулись, як спільними зусиллями юрба добровольців перенесла всі матеріали до хатинки.
Район, де ми знаходились, є досить цікавим, тут межує Закарпаття та Прикарпаття. Можна побачити і кам’яні розсипи, і великі вкриті високими травами полонини. На одній з таких полонин ми і поставили свої намети. До води треба було трохи пройтися, хвилин за 10 від полонини протікав гарний струмок.
Ввечері приготували великий казан гречки з тушняком, і чай. Спали добре, бо напрацювались і втомилися.
Другий день акції. Робота вже йде повним ходом, працюють декілька бригад. Поки одні знімають старий дах, інші заготовляють матеріал для нового. Ще одна група виносить прогнившу підлогу та землю з хати.
Ми з татом були в бригаді, що займалась заміною нижніх згнивших колод по периметру хатки. Нам доводилось підіймати почерзі кути будинку, щоб витягнути старі колоди, та замінити їх на нові. Робота кипіла аж до пізньої ночі, зроблено було багато.
На вечерю наш гірський шеф-кухар, готував нам бограч - справжню угорську м’ясну юшку. Було дуже смачно. Цього ж вечора нові члени товариства отримали свої посвідчення.
На третій неповний день акції доробляли різні дрібнички, ми з батьком навішували двері. Це було веселим заняттям, враховуючи те, що не мали не мали сверл. Проблему вирішили тим, що розкаляли залізний прут до червона і пропалювали ним дірку в одвірку, в яку потім забивали петлі.
І от робота закінчена, хатку не впізнати, робота виконана масштабна і капітальна. Учасники акції потрудилися на славу. Далі дорога в Осмолоду, дехто вирішив продовжити похід. Ті, що їдуть в Осмолоду, спаковують рюкзаки і спускаються вниз до вантажівки, яка стояла там третій день та чекала нас. Знову дорога річкою, цього разу за машиною біг рятувальний пес Ральф. Спочатку собака легко біг поряд з авто, але коли ми вибрались на кращу дорогу і почали їхати швидше, то побачили, що язик в собаки все довший та довший. Зжалилися над бідним псом і взяли його в кузов, за що він був нам безмежно вдячний.
По прибутті в Осмолоду попрощалися з учасниками акції, а самі залишились ще на день, знову квитки були взяті з запасом.
День від'їзду, пригоди не закінчуються. Рейсовий автобус Осмолода - Калуш не приїхав. Над нами зжалився один дядько, який працював тут прорабом на будівництві. Той за прийнятну платню згодився підкинути нас. Ситуація врятована, ми встигли на поїзд, і їдемо додому з купою нових вражень...
