А з чим у вас асоціюється травень? З пробудженням природи? З городніми роботами? З Днем солідарності трудящих і довгоочікуваними вихідними? – ооо, це воно)) і хоч свято совкове, але багато-багато людей любить вибиратись саме в ці дні в гори. Як зробили й ми). Наша група складалась з 6 людей, виїжджали ми з Києва. Ранок 2 травня – ми в Франківську, далі взяли таксі до Калуша і улюбленою маршруткою «хитаємось» до Осмолоди)) Погода – ляля, настрій – супер! Вирішили підкріпитись перед підйомом, зварили казан смачнючої гречки з тушонкою. Всьо – можна йти)) Того дня ми планували таборувати на Плісці. По карті виходило 4 години ходу, а оскільки з нами були люди, які в горах вперше, то вирішили, що це найкращий варіант. Підйом був неважким, йти цікаво, ще й зустріли давнього товариша – рятувальникового Ральфа, лайку – чому дуже втішились. Останні кроки до очікуваної полонини – і бачимо, що туристичний притулок нам сьогодні не світить)) Народу море, притому не лише в хатці, а й всюди навкруги. Та ми несильно розчарувались, палатки є, спальники є, настрій відмінний! Вибрали місце, розмістилися і зайнялись вечерею – традиційною грибною юшкою. Весна – пора непевна, і погода міняється так швидко, що не встигнеш і змигнути оком. Ледь ми встигли поїсти, як небо затягнуло хмарама – чорними такими, грозовими – і почалась злива, навіть моментами з градом, яка тривала до ночі. На щастя, ніхто не змерз, всі переночували добре. На зміну тій буремній ночі прийшов погожий світанок. Як в казці: сходить сонечко, кругом туман, а на вершинах сніги… Коротше, ранок був зайнятий фотографуванням) Ще один кумедний момент був пов'язаний з глухарем – тою великою гарно пташкою) Оскільки весна – період токування, тобто шлюбних ігор птахів, то характерні крякання ми чули, ще коли лиш сіріло. Дехто з нас думав, що це інші учасники походу жартують одне над одним. Але коли ми побачили цих велетнів на деревах, то одразу зрозуміли, що це було) Сніданок, збирання, і вперед – підйом на Грофу. Ця частинка дороги була недовгою, близько години, але нам дух перехоплювало – такі краєвиди відкривались! На вершині зустріли людей, які якраз поставили пам’ятний знак героям Небесної Сотні.   На горі було прохолодно, сніг ще не всюди зійшов, тому вирішуємо довго не затримуватись і починати спуск. Це виявилось не так вже й просто)) Через те, що у багатьох з нас було «непарвильне» взуття, тобто легкі, літні кросівки, ми часто послизались на сніговому спуску. Доводилось йти, тримаючись за жереп. І все-одно хоч по разу «ловили дупу»)) Нарешті – снігу немає, починається мряка. Далі ми хочемо побачити хатину на Коні Грофецькому, хоча планів ночувати там не було – колиба маленька, як показує кількість людей, яких ми постійно зустрічаємо, зайнята, так що просто хочемо відмітити цей пункт у себе в треку. Хатка розміщена на маленькій полонині, тут затишно)) але як рукавичка забита. Плюс до всього, підганяє ще й дощик, який стає все інтенсивнішим. Тож піддивляємось в карту, і вирішуємо, що на меті в нас Яйко Перегінське, де й заночуємо. Спуск ніби й не тривалий, але постійний дощ мучить. По ходу стежки побачили зліва Грофецький став, якй вже Грофецьке болото) Особливо неприємно було йти лісовозкою – вода розмила глину, було слизько, липко і брудно)) Але ось вже й річка Молода., нам треба на той берег. Переходили ми…довгенько, а причиною тому була відсутність мостика. Натомість дві колоди, які його замінюють, були хиткі і мокрі, тож доводилось бути обережними. Після невеликого привалу рушаємо далі, в напрямку до маркованого маршруту на Яйко. Починаємо підйом, і дощ поступово стихає, урааа)) Проте наші ще недосвідчені учасники втомлюються, і починають плакатись: «а довго ще», «а скільки ще часу до хатки», «ой, я вже не можу», але коли вони побачили ту хатку, всі ті думки розвіялись)) З комина йшов дим – отже, ми мали бути не самі. Зайшовши всередину, знайомимось з сусідами – тут керівник Влодко зі Львова і учасники його групи – як ми зрозуміли, Львів – Полтава. Вони прийняли нас до себе, за туристичною традицією напоїли чаєм і допомогли розміститись. Ми наготували собі їсти, розвішали мокрі речі і…навіть не пам’ятаю, чи ще щось робили тоді, бо були добряче змучені, тож міцно заснули…) Наступного ранку група Влодка вирушила додому. Ми відвіталися з ними, і почали складати план наших дій) Втома, трошки лінькуватість, сира погода, але найбільше – простуда кількох з нас – вплинули на те, що ми вирішили залишитись і сьогодні ночувати на хаті. Та й не останню роль відіграло те, що ми були самі)) Правда, не сиділи весь час в хаті – піднялись і на вершину гори, і пройшли кругову еко-стежку – і це все було в радість, бо знали, що прийдем в теплу домівку, передягнемось в сухі речі і наїмося запашного борщу. Мушу сказати, борщ в горах – то є щось! Як хто його не любить, хай спробує на висоті – обов’язково змінить думку). Хатка на Яйку дійсно кайфова – хороша буржуйка, дві чистенькі кімнати, ганок, на якому ми так любили ранкові чай-каву з печеньками… а завтра уже й додому… Плануємо виходити раненько, біля 6-ти, щоб встигнути на першу маршрутку. Ранок був для нас сюрпризом…сніжним сюрпризом))Звичайно, ми чули про травневий сніг в Карпатах, але вживу переживалось інакше, тим більше, додавало клопоту наше не по погоді взуття. Придумали обмотати його сміттєвими пакетами і обклеїти скетчем)) – до лісовозної дороги «підошви» були вже стерті)) Легенька втома, але найбільше небажання іти, бо ж так мало було того щастя! Але треба.   Поїзд не чекає) Маршрутка-Калуш-Франик. Поїзда чекати довго, тож засіли на вокзалі, заодно користуючись вай-фаєм і заряджаючи телефони)) Наїлися фаст-фудом, як зазвичай після походу, позгадували приємні моменти – і незчулися, як уже сіли в поїзд. Чучух-чучух – засинаємо солодко під стук коліс і такі ще справжні карпатські сни…