Як завжди, поки говориться, хоче їхати купа людей, але коли вже треба брати квитки, - все вже не так просто. Нас лише двоє, цього разу зі мною згодився піти мій співробітник Женя. Стартова точка - село Осмолода, кінцева - с.Бистриця. Почитавши форуми та путівники, зрозумів, що маршрут йдеться за 3-5 днів. Для себе вирішив не бігти і пройти маршрут спокійно за 5 днів, попутно фотографуючи та знімаючи відео.
День 1
Веселощі почалися ще по прибутті в Осмолоду. Ті, хто їздить маршруткою Калуш-Осмолода, на власній шкурі відчували це. Їхати всього 70 км. але це займає 2 з половиною години. Найбільший треш починається за кілометрів десять до Осмолоди. Тут наш "Бронетранспортер" їде роздовбаною запилюженою дорогою. Водій підбирає чоловік з 30 місцевих школярів які їдуть на екскурсію. В салоні жахливий шум. Малі школотрони кричать на весь салон, в якому і так не тихо через те що їдемо практично по бездоріжжю. Нас регулярно підкидає на вибоїнах і б’є головою об стелю, колінами об спинки сидінь. А в роті і в носі повно пилюки та піску, яка хмарою стоїть в салоні. Які ж ми були щасливі, коли вилізли з маршрутки. Першим ділом ми покупалися і змили з себе пилюку.
Пообідали, випили чаю, вже зібралися йти, як пустився дощ. Перечекали, поки той закінчиться, і рушили.Вже на перших кілометрах шикарні краєвиди. Мальовничий і трошки стрьомний міст через річку Лімниця. Коли йдеш по слизькому мосту, той розгойдується і рипить.
Далі нескладний підйом серпантинчиком на гору Висока. А в долині парують після дощу гори.
Тут я перший раз побачив у Карпатах зайця.Чималий такий, рудуватого відтінку, вухань перетнув нашу стежку на метрів 30 нижче за нас. Ще, на жаль, наткнувся на зовсім свіжу вирубку лісу. Ліс валили дуже неохайно. Багато бруду, сміття, гілок, каністр з-під мастила та інших продуктів життєдіяльності лісоГубів. Не жаліли і туристичного маркування, помітив кілька звалених дерев з мітками. Пустився дощ. Рухались практично без набору висоти, поки не побачили хатинку справа.
Можна було б йти далі, якби не злива. Спустились, в хатинці хтось є, нас запросили в будиночок. Так ми познайомились з Дмитром та Олею з Дніпра.
Готуємо вечерю, сьогодні у нас макарони з бринзою. Вечеряємо, п’ємо запашний м’ятний чай з імбирем та лимоном. Хотів сфотографувати притулок під зорями, нічого не вийшло - всю ніч небо було затягнуто хмарами.
2 День
Зранку гарного світла теж не було. Цього разу взяв лише 450 грамовий балон, в якому лишилась половина газу. Тому розпалювали зранку вогонь, хтозна може далі буде погана погода і доведеться готувати на газу. Вогонь розпалили не відразу, але все ж розпалили. Сніданок вівсянкою, п'ємо духмяний трав’яний чай. Залишаємо запис в "Бортовому Журналі". В дорогу !
Підйом на гору Висока, безкраї поля жерепу.
Тут стоїть тепле вологе повітря як в джунглях. В далині видніється дах будиночку, що дав нам притулок, та вежа мобільного зв'язку. А далі, в долині, село Осмолода, звідки ми вчора вийшли.
Плавний перехід на Ігровець, кам’яні розсипи. Став дуже дошкуляти вітер.
А якщо перейти на протилежний бік хребта, то там, як в теплиці, - затишно, аж душно !
Починається спуск, зиркаю на карту, а тут майже 500 метрів треба скинути, потім же ж їх набирати. Традиційно для Горган, спочатку ми рухаємось схилом з кам’яними розсипами.
Продираємось вузенькою стежкою крізь альпійку (жереп). І наприкінці йдемо невисоким смерековим лісочком.
З лісочку стежина виводить нас на велику мальовничу полонину на перевалі Боревка.
Погода стояла сонячна і вітряна. Тут нам відразу дуже сподобалося, і наші плани підніматися сьогодні на Сивулю, опинилися під сумнівом.
Відразу пішли шукати воду. Знайшли, трошки зайшовши в ліс за вказівником знаходимо гарненький струмочок.
Досхочу напившись смачної води, сідаємо і думаємо, чи підніматися на гору сьогодні, чи все ж піти завтра? Вирішили заночувати тут. На мандрівку у нас виділено 5 днів, і якщо ми рушимо сьогодні, то вже за 2 дні пройдемо більшу і складнішу частину маршруту. Та й місце ж тут добіса гарне, можна розслабитись, спокійно приготувати вечерю, покупатись та пофотографувати. Для табору вибрали місце нижче, ніж рекомендує вказівник, недалеко від старої розлогої смереки.
Місце було дуже живописне з гарним краєвидом, місцем під вогнище. Трошки збоку, метрів 50 в лісі, протікай все той же струмок. А внизу є бурелом, що спрощує нам добування дров. Пізніше ми оцінили переваги табору під розлогим деревом. Мало того, що ми мали тінь, і захист від сонця. Під вечір вітер нагнав на перевал грізних сірих хмар. Поставити намет ми ще не встигли, і всі свої пожитки поскладали під деревом. Коли пустився дощ хотіли негайно ставити намет, але побачили що дерево непогано захищає нас та наші речі від дощу. Перечекали, поки той закінчиться, і спокійно поставили намет.
Взялися до готування вечері. Кожен день їсти крупи та іншу "сухом’ятку" набридає, тому сьогодні у нас на вечерю гороховий суп з сухариками. Коли сонце сховалося за обрій, я пішов шукати кадри.
Поки я лазив з фотоаппаратом та штативом, мені почулися дивні звуки.То було ревіння, хоч звук линув десь здалеку я насторожився. Наші сусіди теж чули той звук, і на всякий випадок переставили намет ближче до нашого. Знову вечірні посиденьки за чашкою духмяного трав'яного чаю. Йдемо люлі.
3 День
Прокидаємось на світанку третього дня, швиденько снідаємо, складаємо нашу "хатку". Пакуємо рюкзаки і в дорогу. Спершу довго йдемо лісовим райштоком, практично не набираючи висоти. Схили покрити товстим шаром моху, мені здалося що в мене вдома матрац тонший. Траверс часто-густо перетинають струмочки. Після вчорашнього дня аж незвично бачити стільки води. Починається набір висоти і ліс потихеньку переходить в жереп. Виходимо на вершину гори Боревка. Тут ловить мобільна мережа. Відзвонюємось рідним і йдемо далі.
Жерепу стає менше, каміння більше.
Тут ще де-не-де лежить сніг, це притому, що зараз перші числа червня! Хотіли зліпити сніговика, але полінувались.
Плентаємось далі. Виходимо на гору Лопушна, а йти все важче, вже й їсти хочеться. Ставимо собі ціль. Вийти на Сивулю, а там перекусимо.
Підйом видався нелегким.Спекотно, сонце смалить несамовито.
Ми дряпаємось... от-от вже видно вершину, а от і ні, облом, вершина далі... Знову дряпаємось. Біля самого верху кут настільки гострий що доводиться допомагати руками. Хух, ми на вершині. Вона просто приголомшлива.
Видно все навкруги. Видимість настільки хороша, що навіть видно Чорногірський Хребет з ще засніженими вершинами.
Коли ти на вершині, виникає враження, що гора чимось нагадує вежу, не видно схилів, а лиш величезні брили, що нагадуються величезну фортифікаційну споруду. В нагороду нам за це ми обідаємо, споглядаючи прекрасний краєвид.
Поки обідали, на вершину піднявся ще один мандрівник з Луцька. Так ми познайомилися з Андрієм. На вершині добре, але треба ж колись спускатися. Кількасот метрів спуску, і знову підйом. Цього разу на Малу Сивулю.
Її, до речі, можна обійти траверсом, але підйом неважкий і можна вилізти. Чесно кажучи, вершина доволі таки нудна в порівнянні з Великою Сивулею. Довго тут не затримувались і продовжили спуск.
З сторони Бистриці стежка крізь жереп давненько не прорізалась. Доводилось протискатись крізь колючу і липучу альпійку. Дуже неприємно, коли згорілі на сонці руки ще й колеш колючками. Змушені вдягати кофти та йти далі так. Це було теж не дуже комфортно, бо стояла добряча парнота. Нарешті ми вийшли з жерепу, і невдовзі вийшли на чималу повністю випасену худобою полонину.
Побачили вказівник до води. Знайшли, вода текла дуже повільно і мала дивний запах. Не дуже охота тут зупинятись, і дров малувато, і вода сумнівної якості. Вирішуємо пройти далі, може там знайдемо краще місце для ночівлі. Трохи блуканули, пішли по старому кордону замість червоного маркування. Довелося повертатися назад. Доки ми блудили, Андрій наздогнав нас. І вже разом почали шукати місце для табору. Вийшли на чималу полонину Рущина.
На полонині паслися коні.
Тут багато води, вона сочилася просто з землі, утворюючи чималий струмок.
Почали шукати місце під намет. Повністю рівного так і не знайшли, будемо вночі трошки сповзати. Коли встановили намет, взялися за пошуки дров. Дров тут виявилось малувато. Ми ж не варвари, щоб рубати живі дерева. Чим далі в ліс, тим більше дров, кажуть. А от і ні. Щоб знайти дрова, відходити довелося дуже далеко, на заготовку дров пішло у нас кілька годин, треба ж ще й щоб на ранок було. Коли завершили з дровами, взялися до "банних" процедур. Як же приємно після виснажливого ходового дня помитися. Традиційно готуємо вечерю. П’ємо чай всією компанією, травимо байки. Лягаємо спати, ставлю будильник на першу ночі. Цього разу я серйозно налаштований сфотографувати зоряне небо. Дзвонить будильник, пересилюю себе, встаю, і висовуюсь з намету. Зірок не видно. Вилажу, протираю очі, хех ні, таки щось є.
Беру фотоапарат, штатив і за роботу. Трошки назнімкував.
ось таке
і ще отак
З спокійним сумлінням йду досипати тих кілька годин, що лишились.
4 День
Ранок четвертого для видався туманним, вітряним та вологим.
Добре, що з вчора ми приховали трішки сухих дров в тамбур намету. Змогли швиденько розпалити багаття та приготувати сніданок та випити чаю. Як тільки зібрали намети і запакували рюкзаки пішов дощ. Добре хоч так. Нап'ялюємо штормовки й чвалаємо до Бистриці. Пройшовши хвилин з 10, бачимо урочище Пекло.
Ще один чекпоінт в моєму маршруті. Жаль, що дощ, можна було б тут більше побути і пороздивлятись.
Маршрут далі доволі-таки легкий. Наборів висоти практично немає. Проходимо трохи містичну від туману полонину Боярин, з гуцульським господарством на ній.
Тут варто бути уважними, особливо в тумані та за умов поганої видимості. Стежка звертає лівіше в ліс, її можна легко пропустити.
Далі закінчується стежка і починається лісовозка. Від пересування нею великого задоволення не отримуєш. Через сильні опади дорога перетворюється на русло річки і йти стає дуже важко. А ще дорога кілька разів розділяється і знову сходиться, що трохи спантеличує. Маркування тут гірше, ніж зі сторони Осмолоди. Спочатку ми обережно переходити струмки, що час від часу перетинали дорогу. А дощ все сильнішав. Ми промокли до нитки, взуття чвакало, хоча трималось довго. Проходили одне з гуцульських господарств,
попросилися в ганок перекусити. Але привітний господар запросив нас всередину. Тут сухо і тепло, вогонь потріскує в пічці. Трошки перекусили, подякували за гостинність і пішли далі.
Зовсім недалеко звідти був водоспад, тож пішли глянути. Жаль що йшов дощ, якби не він, то можна було б стати тут табором. Дуже затишний та красивий куточок. Чималенький водоспад, що впадає в неглибоке озерце з прозорою водою.
Ех, гарно тут було б скупатися в спеку... Але на вулиці сильна злива, йдемо далі. Дорога стає ще гіршою - рубають ліс. До води додається ще й грязюка. Але потрошку потихеньку бачимо ознаки цивілізації. Спочатку хатки, потім лінії електропередач. Все - ми в Бистиці. Мокрі, як хлющ, вирішили шукати якийсь готель чи кімнату в селі. Не дуже охота ставати табором в дощ. А ще можливо й зранку збиратися. Спершу не дуже щастить. Адміністратори перших двох готелів від нас морозяться, типу немає номерів. Дивно, з чого всі номери зайняті? Але з третьої спроби зупиняємось в готелі "Бистриця". Це скоріш за все готель ще з радянських часів. Трошки відремонтований, меблі з та вагонка певно з місцевих пилорам. Номери досить милі. Спитавши хазяїна, чи є гаряча вода, той якось зам'явся, мовляв, є, але поки труби нагріються, вода з першого поверху йде. Вибирати в нас не було з чого, тому зупиняємось в "Бистриці", тут хоч сухо. Спитались, як нам просушити речі, хазяїн дав нам електро-камін. Зробили нехитру споруду з стільців та трек-палок і до вечора більшість речей були сухі. В ванній був бойлер, ми сподівались, що вода нагріється, але на там то було. Гарячої води так і не було. І взагалі санвузол в огидному стані. Миємось холодною водою. Якщо будете шукати де переночувати, не зупиняйтесь в готелі "Бистриця".
Фото не моє. Вкрав на гугл картах. Автор Зазначений. Його певно не те що "Ревізор" забракує, його навіть такі бомжуваті мандрівники, як ми, не вподобали. Один плюс, що прямо під готелем зупинка маршрутки на Надвірну. Транспорт ходить часто. Купили в магазині трохи їдла, зварили чай на пальнику і люлі.
5 День
Швиденько зібралися, і чекали на "валізах", коли ж під'їде наша маршрутка. Об 11:45 ви виїхали до Надвірної. Їхати не дуже довго, десь з годину, та й дорога трохи краща ніж на Осмолоду. Там відразу ж пересіли на автобус до Івано-Франківська і за 40 хвилин були на вокзалі. Чекати поїзда ще пів дня. Вирішили вбити час в привокзальному кафе. Готують непогано, ціни приємні. Але як би ще гаряче було, то взагалі супер. П'ємо чай, наминаємо різні десерти, і переглядаємо відзнятий матеріал. Потихеньку наближається вечір, і подають на посадку наш поїзд. В рюкзаку лишилась ще пляшка води з полонини Рущина. Здалося мені тоді, що смачнішої води я не пив. Дивне відчуття: сумую за горами і сумую за сім'єю...
Більше фото тут.
Список спорядження для даного походу
Продуктова Розкладка для даного походу
Змонтував невеличкий відео-ролик:
