Заскучав я рідним домом і батьками. Давненько я не прогулювався нашим рідним диким поліссям. І ,прибувши у рідні краї, "Пустився берега". Так хотілося нікуди не спішити, пройтися забутими стежками і дорогами. Насолодитися красою зимових пейзажів. Трохи познімати. Зі мною захотів піти тато. Я поянив, що буду багато зупинятись знімати. Можливо йому буде нудно. Але тата це не злякало. Добре вдягнулися і пішли. Трохи пройтися полем і спускаємось в зарослі. Де від людських очей ховається старий, майже зруйнований міст через річечку Руда. Надворі не дуже холодно і річка не замерзла. Проходимо повз закинуту хату лісника. Колись тут жив лісник Глібко. Тут вже багато років ніхто не живе. Хата пустує і почала потроху розвалюватись. Колись я мріяв тут жити. Тут дуже гарно, чисте повітря, ліс вода. Та напевно й зараз мрію)) Озеро яке в народі називають "Глібка", від прізвища лісника, який тут жив колись. Озеро штучне, було створене в 60х роках. Річечка Руда наповнює його водою. Як мені розказував дядько, за совка це було популярне місце. Тут влаштовували фестивалі та різні гуляння. Озеро добряче заросло і виглядає диким. Тут не прийнято купатися, частіш за все просто ловлять рибу. По при озеро йде дорога, яка сполучає дім лісника з трасою Київ - Чоп. Не так давно тут часто їздили автівки. Зараз же дорога перекрита. Ось так закінчується озеро, через таку залізобетонну конструкцію зайва вода витікає з озера. І тече далі "Кривим Яром". Яр досить глибокий, залізти сюди не так просто. Стежок я не знайшов. Тут дуже гарно в будь яку пору року. На дні тече річка Руда. Тут багато поламаних та гнилих дерев. Є великі кам’яні брили. Ця місцевість чимось нагадує мені гірську. Колись (з слів бабусі) тут переховувались грабіжники які нападали на подорожніх. Траси тоді ще тут не було. Переходимо трасу. Дорога від траси йде до лісорозсадника - асфальтована а далі до радянської бази відпочинку - насип. Ось мотоцикл сторожа розсадника. Тут і досі їздить така техніка. Вона не дуже надійна, але її ремонтують і їздять далі. Тато милується красою зимового лісу Ми підходимо до хутору Синка, або як як його називають зараз: Хутір Лісовий. Село знаходиться на березі річки Тетерів. Було б дуже гарне місце для життя, як би не високовольтні лінії. От ми вже біля річки. Підвісний міст сполучає береги та два Села: Синка та Малі Кошарища. Непідготовленій людині може бути страшно йти ним. Але конструкція мосту міцна, лиш трохи погойдується. Берег річки в цих місцях крутий і часто назовні виступають скелясті породи. Ця локація серед місцевих зветься "Шум". До революції мамина родина жила на берегах Тетерва, недалеко звідси. Вода в річці була чиста, її можна було пити. Зараз, напевно, ніхто вже не наважиться. Я вже трохи втомився, тато ні) Дорога звивається поряд з річкою. Сонце все нижче над горизонтом, дарує нам тепле світло. Місцями річка вкрита тоненьким льодком. Тут неглибоко, в найглибшому місці може по коліна. Це так званий переїзд, тут можна перетнути річку на конях, тракторі або пішки. Бере морозець. Пора йти додому. І ми потихень швендяємо. Зустріли по дорозі знайомого, який працює сторожем в лісорозсаднику. Але про це вже іншим разом. Треба ще встигнути на поїзд.